- Ой, я зараз удавлюся! - вигукнув Боссе.-Карлсон сидить у твоїй кімнаті?

- Уяви собі, що сидить! [281]

Це справді була урочиста хвилина дляМалого. Якби тільки вони швидше обідали,тоді побачать! Мама усміхнулася.

- Нам було б дуже приємно познайомитися зКарлсоном,- сказала вона.

- Карлсон теж так вважає,- заявив Малий.

Ось уже всі допили компот. Ось уже мамапідвелася з-за столу. Настала хвилина, що їїтак чекав Малий.

- Ходіть усі,- попросив він.

- Нас і просити не треба,- мовила Бетан.- Яне заспокоюся, поки не побачу твогоКарлсона.

Малий ішов попереду.

- Тільки пам'ятайте, що ви обіцяли,- нагадаввін, перш ніж відчинити двері.- Ні слова пропарову машину!

Він натиснув на клямку й відчинив двері.

Карлсона в кімнаті не було. Цього разусправді-таки не було. Навіть на ліжку Малогонічого не ворушилося під ковдрою. [282]

Тільки на підлозі здіймалась сяк-такскладена з кубиків вежа. Дуже висока і дужевузька вежа. Хоч Карлсон, звичайно, мігспорудити і кран, і що завгодно, однак вінзадовольнився тим, що складав кубики одинна один, і от вийшла височенна вузька вежа, анагорі її прикрашало щось, що мало правитиза баню. То була кругла тюфтелька.

Карлсон грається в намета

Для Малого то була важка мить. Мамі несподобалось, що її тюфтельками прикрашаютьвежу з кубиків, і вона, звичайно, не маласумніву, що то все зробив Малий.

- Карлсон, що живе на даху...- почав бувМалий, але тато суворо перебив його:

- Годі, Малий, ми більше не хочемо слухатитвої вигадки про Карлсона!

Боссе й Бетан глузливо засміялися.

- Ну й Карлсон! - мовив Боссе.- Йому кончезабаглося щезнути саме тоді, як ми прийшли