Малий сумно з'їв тюфтельку й заходивсязбирати розкидані кубики. Тепер проКарлсона не варто було більше й мовизаводити. Але без нього в домі здавалось такпорожньо, так сумно.

- А тепер ходімо пити каву й забудемо проКарлсона,- сказав тато й ласкаво поплескавМалого по щоці.

Каву завжди пили перед каміном у вітальні.Так було й цього вечора, хоч надворі стоялатепла, ясна погода, а липи на вулиці вжевбралися в зелені листочки. Малий не любивкави, зате любив сидіти з мамою, татом, зБетан і Боссе перед каміном, у якому палаввогонь.

- Мамо, зажмуртеся на хвильку,- сказавМалий, коли мама поставила на столику білякаміна тацю з кавою. [283]

- Навіщо мені зажмурюватись?

- Та ви ж казали, що не можете бачити, як яїм цукор, а я саме хочу взяти собі грудочку,-пояснив Малий.

Він був дуже засмучений і шукав, чим бивтішитися. Чого Карлсон полетів? Хіба такгарно робити - зникнути й лишити після себетільки маленьку тюфтельку?

Малий усівся на своє улюблене місце білякаміна - якнайближче до вогню.

Ці хвилини, коли вся родина пила післяобіду каву, були чи не найкращі за весь день.Тоді можна було спокійно поговорити з татомі мамою; вони терпляче вислухували Малого,на що не завжди знаходили час. Приємно булотакож послухати, як Боссе та Бетанглузували одне з одного, заводили розмовупро «зубрячку». «Зубрячка» - то, мабуть,зовсім інший, кращий спосіб учитися, ніж той,[284] що буває в початковій школі, куди ходивМалий. Він теж залюбки поговорив би й просвої шкільні справи, але, крім мами й тата,ніхто більше ними не цікавився. Боссе йБетан тільки сміялися з того, що вінрозповідав, а Малий намагався не давати їмнагоди посміятися з себе. Проте, коли вжеБоссе й Бетан зачіпали його, він незалишався в боргу. А дратувати Малий бувмастак - це він мусив уміти, мавши такогобрата, як Боссе, й таку сестру, як Бетан.