- Ну, Малий,- спитала мама,- ти вже вивчивуроки? Такі розмови Малому аж ніяк неподобались, та коли вже мама нічого несказала, що він узяв грудку цукру, то требабуло витерпіти і її запитання.

- Аякже, вивчив,- похмуро відповів він.

Малий весь цей час думав про Карлсона. Якможна вимагати, щоб він не забував про уроки,коли він не знав, чи Карлсон ще повернеться,чи ні!

- Що ж вам завдали? - спитав тато.

Малий розсердився. Коли вони перестануть?Не на те ж він так зручно вмостився білякаміна і втішається теплом, щоб-йому весьчас нагадували про уроки!

- Нам завдали абетку,- квапливо відповіввін,- довжелезну абетку, і я її знаю:спочатку йде «а», а потім усі інші літери!

Малий узяв іще одну грудку цукру і зновупочав думати про Карлсона. Нехай вонирозмовляють собі, про що їм хочеться, а віндуматиме про Карлсона. Чи доведеться щеколись його побачити?

Однак Бетан вивела його з задуми:

- Слухай, Малий, хочеш заробити двадцять п'ятьере*?

[* Ере - дрібна монета в Швеції.]

Хлопць не зразу збагнув, що вона сказала.Звичайно, чому б не заробити двадцять п'ятьере. Але все [285] залежить від того, що за цехоче від нього Бeтан.

- Двадцять п'ять ере - надто мало,- твердовідповів він.- Тепер усе таке дороге... Як тигадаєш, скільки, наприклад, коштує п'ятдесятиероваскляночка морозива?

- Думаю, що п'ятдесят ере,- хитро відповілаБетащ

- Ото ж бо! Тепер ти бачиш, що двадцять п'ятьере замало.

- Але ж ти навіть не знаєш, що я від тебехочу,- сказала Бетан.- Тобі нічого недоведеться робити. Тобі треба тільки чогосьне робити.

- Чого ж мені треба не робити?

- Не показуватись цілий вечір у вітальні.

- Має прийти Пелле, розумієш,- пояснивБоссе.- Нова симпатія Бетан.

Малий кивнув головою. Нічого собі вони