- А я заприсягнувся,- перебив його Карлсон,-що коли побачу якусь несправедливість - томиттю кинуся на неї, мов яструб!

Він підійшов до Малого й поплескав його поплечу,

- А в чому, власне, ти заприсягнувся?

- Заприсягнувся, що мене не побачать увітальні цілий вечір.

- Ну, то тебе й не побачать,- сказав Карлсон.-Але тобі, мабуть, хочеться подивитись нанову симпатію Бетан?

- Щиро казати, дуже хочеться! - гарячепризнався Малий.- Раніше вона мала товариша,в якого були страшенно клапаті вуха. Я бдуже хотів поглянути, які вуха в цього.

- Знаєш, я теж залюбки поглянув би,- сказавКарлсон.- Стривай, я щось вигадаю! Найкращийу світі вигадник - це Карлсон, що живе надаху.

Він оглянувся по кімнаті.

- О, знайшов! - мовив він і кивнув головою наковдру.- Це саме те, що нам треба. Я ж бувпевен, що вигадаю щось.

Малий спитав:

- Що ж ти вигадав?

- Ти заприсягнувся, що тебе цілий вечір непобачать [290] у вітальні, так? Але якщо тийтимеш під ковдрою, то тебе не буде видно.

- Це так, але...- почав Малий.

- Ніяких «але»,- рішуче перебив йогоКарлсон.- Якщо ти йтимеш під ковдрою, топобачать ковдру, а не тебе. І якщо я йтимупід ковдрою, мене теж не буде видно.Сердешна Бетан не побачить мене, який жаль!Але так їй і треба, хай не буде дурна!

Він стягнув з ліжка ковдру і накинув ЇЇсобі на голову.

- Ану до мене, швидко! - покликав він Малого.-

Лізь у мій намет!

Малий шугнув під ковдру до Карлсона, івони обидва радісно засміялись.

- Адже Бетан не казала, що вона не хочебачити в кімнаті намету? Бо ж кожному цікавоглянути на намет. Та ще й коли в ньомусвітиться! - І Карлсон увімкнув ліхтарика.

Малий не був певний, що Бетан дуже зрадієнаметові, одначе самому йому він сподобався.