- Крістер шпурнув у мене каменем,- похмуровідповів Малий.

- Каменем? От поганий хлопчисько! -вигукнула мама.- Чому ж ти не прийшов і несказав мені? [294]

- Навіщо? Адже ви не вмієте шпурлятикамінням. Ви б ні разу не влучили навіть устіну дровітні.

- Ото дурненький! - сказала мама.- Невже тидумаєш, що я буду кидати в Крістера камінням?

- А чим же ще ви можете кинути? - здивувавсяМалий.- Замашнішого ви нічого не знайдете.

Мама зітхнула. Вона зрозуміла, що нетільки Крістер при нагоді шпурляє каміння.її пестунчик анітрохи не кращий. Просто невіриться - такий маленький хлопчик з милимисиніма очима і такий розбишака!

- Скажи, а чи не можна взагалі обійтися безкаміння? - мовила мама.- Адже про все можнадомовитись. Адже на світі немає такого, прощо не можна було б спокійно поговорити ідійти згоди.

- Ні, є, мамо,- сказав Малий.- Наприклад,учора. Я саме теж бився з Крістером...

- І зовсім дарма,- перебила його мама.-Замість битися ви могли б розв'язати своюсуперечку словами.

Малий сів біля столу і підпер рукамирозбиту голову.

- Ви так гадаєте? - спитав він, блимнувши намаму очима.- Крістер сказав мені: «Я тебе наб'ю!»Отак і сказав. А я йому відповів: «Ні, не наб'єш!»То як же після цього ми могли розв'язуватисуперечку словами? Ви можете мені пояснити?

Мама не знала, що на це відповісти, і їйдовелось припинити свою проповідь про мир.її малий розбишака сидів насуплений, томувона поспішилася поставити перед ним чашкутеплого шоколаду та свіжі булочки. [295]

Це було те, що Малий любив. Він учувприємний запах свіжого печива, ще колипіднімався сходами, а мамині чудові булочкиз цинамоном принаймні хоч трохиполегшували йому життя.

Малий задумливо відкусив булочку, і, покижував, мама наліпила йому на ґулю пластир.

Тоді легенько поцілувала його в пластир і