- А що у вас із Крістером сьогодні зайшло?

- Крістер і Гунілла кажуть, ніби я всевидумав про Карлсона, що живе на даху.Кажуть, що він просто вигадка.

- А хіба це не правда? - обережно спиталамама. Малий звів очі від чашки з шоколадом ісердито зиркнув на маму.

- Ну, хоч ви принаймні можете повірити мені?- [296] сказав він.- Я питав Карлсона, чи він,бува, не вигадка...

- І що ж відповів Карлсон?

- Сказав, що коли б він був вигадка, то цебула б найкраща в світі вигадка. ПротеКарлсон якраз не вигадка,- мовив Малий івзяв ще одну булочку.- Карлсон вважає, щонавпаки - Крістер і Гунілла вигадка. «Страшеннобезглузда вигадка»,- каже він. І я теж такгадаю.

Мама нічого не відповіла на це. Вона знала,що однаково не переконає Малого, томутільки мовила:

- Я вважаю, що тобі слід більше гратися зКрістером та Гуніллою і менше думати проКарлсона, що живе на даху.

- Карлсон принаймні не шпурляє в менекамінцями,- сказав Малий і помацав ґулю налобі.

Раптом він щось згадав і радісновсміхнувся до мами:

- О, я мало не забув - сьогодні я впершепобачу, де живе Карлсон!

Але він зразу ж пожалкував, щопробалакався. Ну й дурний, хіба можна казатипро таке мамі!

Проте ці слова не здалися мамістрашнішими й небезпечнішими за все інше,що Малий розповідав про Карлсона, і вонабезтурботно мовила:

- Ну що ж, тобі, мабуть, буде дуже цікаво.Але вона навряд чи була б така спокійна,якби вдумалася в те, що сказав їй Малий. Аджеуявіть собі тільки, де жив Карлсон!

Малий устав із-за столу наїдений і цілкомзадоволений своїм життям. Ґуля на лобі вжене боліла, в роті залишився чудовий смакбулочок з цинамоном, у вікно до кухнізазирало сонце, і мама в своєму картатомуфартусі була така мила.

Малий підійшов до неї і пригорнувся. - Ятак люблю вас, мамо,- сказав він. [297]