- Ну, по-моєму, ти не хворий.

- Ох ти ж, поганий хлопчисько! - закричавКарлсон і тупнув ногою.- Хіба я вже йзахворіти не можу, як усі інші люди?

- Ти хочеш бути хворим? - здивувався Малий.

- Авжеж, кожен хоче,- відповів Карлсон.- Яхочу лежати в ліжку з великою-превеликоюгарячкою. Ти прийдеш довідатись, як я себепочуваю, і я скажу, що я найхворіший у світі.Ти спитаєш, чи я нічого не хочу, і я відповім,що коли я такий страшенно хворий, тонічогісінько мені не треба... крімвеличезного торта, і купи тістечок, і повноїпригорщі шоколаду, і торби всяких цукерок.

Карлсон очікувально дивився на Малого, атой стояв зовсім розгублений, бо не знав, девін зможе дістати все те, що бажає Карлсон.

- І я хочу, щоб ти став мені за матір,- вівдалі Карлсон.- Ти вмовлятимеш мене випитиякісь бридкі ліки і пообіцяєш за це п'ятьере. Ти пов'яжеш мені шию вовняним шарфом, ая скажу, що він кусається, і погоджусьзостатися в ньому тільки за п'ять ере.

Малому дуже захотілося стати Карлсоновіза матір. [299]

Та це означало, що йому треба спорожнитисвою скарбничку. Вона стояла на книжковійполиці, гарна, повна-повнісінька. Малийприніс із кухні ножа й заходився добувати знеї п'ятиерові монети. Карлсон ревнодопомагав йому і страх як радів, коли ізскарбнички викочувалася монета. Там булимонети по десять і по двадцять п'ять ере, таКарлсонові найбільше подобались п'ятаки.

Потім Малий помчав до крамнички і майже навсі гроші накупив цукерок та шоколаду. Коливін віддавав крамареві свої скарби, то намить згадав, що збирав ці гроші на собаку.Він тяжко зітхнув, але тут же подумав, що той,хто має стати Карлсонові за матір, не можедозволити собі тримати собаку.

Повертаючись назад, Малий розсовав ласощіпо кишенях і заглянув до вітальні. Там усяродина - мама, і тато, і Боссе, і Бетан - пилапісляобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи