Малий узяв з таці жменю мигдалевогопечива - Карлсон-бо сказав, що печива тежхоче,- і поспішив до своєї кімнати.
- Як ти довго змушуєш мене чекати! Мене,такого хворого й нещасного! - докірливосказав Карлсон.- Температура піднімається умене по кілька градусів на хвилину, і теперна мені вже можна було б зварити яйце.
- Я поспішав, як лише міг,- виправдувавсяМалий,- і скільки всього накупив...
- Але ж залишив п'ятиерову монету? Я маюодержати п'ять ере за те, що мене кусатимешарф,- злякано перебив його Карлсон.
Малий заспокоїв його - сказав, що зберігкілька п'ятаків.
У Карлсона радісно заблищали очі, і вінзастрибав на місці з утіхи.
- О, я найхворіший у світі! - сказав він.- Намтреба швидше покласти мене до ліжка.
Аж тепер Малий подумав, як він дістанетьсяна дах, не вміючи літати.
- Спокійно, тільки спокійно! - сказавКарлсон.- Я посаджу тебе на спину, і гайда -просто до моєї хатки. Але гляди, щоб пальціне попали в пропелер.
- Ти справді думаєш, що в тебе вистачитьсили донести мене на собі? - спитав Малий.
- Там видно буде,- відповів Карлсон.- Важко,звичайно, уявити собі, що я, такий хворий інемічний, подолаю з тобою хоч половинушляху. Але завше є рятунок. Коли я відчую, щов мене більше немає сили, то скину тебе.
Малому не здавалося, що це рятунок -скинути його на півдорозі вниз, і він трохизанепокоївся.
- Та нічого, все має бути гаразд,- потішивйого Карлсон.- Якби тільки мотор не відмовив.[301]
- А як відмовить? Ми тоді впадемо вниз? -спитав. Малий.
- Аякже - ляп, і впадемо,- радісно