Над дверима висіла табличка, щоб усі знали,хто тут живе. На ній був такий напис:
«КАРЛСОН, ЩО ЖИВЕ НА ДАХУ, НАЙКРАЩИЙ УСВІТІ КАРЛСОН»
Карлсон відчинив навстіж двері й вигукнув:
- Прошу, любий Карлсоне... і ти, Малий, теж! -І перший заскочив до хатки.
- Тепер мені треба лягти в постіль, бо янайхворі-ший у світі! - крикнув він істрімголов кинувся на червону дерев'януканапу, що стояла під стіною. [303]
Малий убіг слідом за ним. Він аж тремтів зцікавості.
У хатці було дуже затишно, це Малийвідразу помітив. Крім дерев'яної канапи, тамстояв ще столярний верстат, що водночасправив Карлсонові й за стіл, шафа, двастільці та коминок із залізними ґратками.Там, певне, Карлсон варив собі їсти.
Але парових машин не видно було. Малийдовго оглядався по кімнаті, проте непобачив їх і врешті спитав:
- А де ж твої парові машини?
- Мої парові машини... гм... вони всівибухнули. Не [304] інакше, як зіпсувалисьзапобіжні клапани. Та це дурниці, не варто йзгадувати! Малий знов оглянувся.
- А твої картини з півнями? Вони тежвибухнули? - глузливо спитав він.
- Та ні, не вибухнули,- відповів Карлсон.- Он,дивись! - і він показав на пришпилений достіни біля шафи аркуш картону. В одномукуточку на ньому справді був намальованийпівень - маленький, червоний півник.
Решта картону була чиста. [305]
- Картина називається «Дуже самітнийпівень»,- пояснив Карлсон.
Малий глянув на того півника. Але жКарлсон казав, що має тисячі картин знайрізноманітнішими півнями! А виявилося,що то лиш один-однісінький жалюгідний