- Цього «Дуже самітного півня» намалювавнайкращий у світі майстер малювати півнів,-сказав Карлсон, і голос його затремтів.- Ох,яка ця картина прегарна й смутна! Але ні,мені не можна тепер плакати, бо від слізпіднімається температура.

Карлсон відкинувся горілиць на подушку ісхопився за голову.

- Ти мав бути мені за матір, тож будь,-простогнав він.

Малий добре не знав, з чого йому починати,тому нерішуче спитав:

- Ти маєш якісь ліки?

- Маю, але не такі, як мені хочеться,-відповів Карлсон.- У тебе є п'ять ере?

Малий витяг з кишені штанів п'ятака.

- Спершу дай їх мені,-сказав Карлсон.

Малий дав йому монету, і Карлсон затиснувїї в кулаці. Вигляд у нього був хитрий івдоволений.

- Сказати тобі, які мені потрібні ліки?

- Скажи,- мовив Малий.

- «Знахарський порошок Карлсона, що живена даху». Ти повинен узяти трохи цукерків,трохи шоколаду, додати стільки ж печива, всеце потовкти й добре змішати. Як тільки типриготуєш ці ліки, я відразу ковтну першудозу. Вони дуже помагають від гарячки,-сказав Карлсон.

- Щось мені не віриться,- зауважив Малий.

- Давай закладемося,- запропонував Карлсон.-Закладаюсь на шоколадку, що вони допоможуть.[306]

Малий вирішив, що, певне, мама саме це малана думці, як казала, що суперечку завждиможна розв'язати словами.

- Ну ж бо, закладімось! - наполягав Карлсон.

- Гаразд,- погодився Малий.

Він витяг одну з двох шоколадок, що купив украмниці, і поклав на верстат, аби виднобуло, на що вони заклалися. Потім заходивсяготувати ліки за Карлсоновим рецептом. Вінпоклав у чашку кілька цукерків і кількашматочків малинового мармеладу, додавтрохи шоколаду і все потовк та перемішав.Тоді покришив мигдалеве печиво і теждосипав у чашку. Таких ліків Малий ще зроду