Але він ніколи не вмів довго гніватися, дотого ж був радий, що в Карлсона вже минулагарячка. Карлсон теж згадав про це.

- Я напишу всім лікарям на світі,- мовив він,-і пораджу їм, чим лікувати гарячку. «Спробуйте«Знахарський порошок Карлсона, що живе надаху»,- напишу я.- Це найкращі в світі лікипроти гарячки!

Малий ще не з'їв свого цукерка. Він бувтакий гарний і смачний, що Малий хотівспершу на нього надивитися. Адже невстигнеш засунути цукерок до рота, як йоговже й нема. [310]

Карлсон теж дивився на цукерок. Він довгоне зводив з нього погляду, тоді нахиливголову й сказав:

- Закладімося, що я зможу взяти в тебецукерок так, що ти й не побачиш.

- Ні, не зможеш,- заперечив Малий.- Не зможеш,якщо я триматиму його на долоні і весь часдивитимусь на нього.

- Ну, закладімося! - знову сказав Карлсон.

- Ні,- відмовився Малий.- Я знаю, що виграю, ітоді ти знову забереш цукерок...

Малий відчував, що такий спосібзакладатися неправдивий. Адже коли вінзакладався з Боссе чи з Бетан, то винагородудіставав той, хто виграв.

- Я закладуся, але тільки в правдивийспосіб, щоб цукерок одержав той, хто виграє,-сказав Малий.

- Як хочеш, малий ненажеро. Отже, мизакладаємося, що я зможу в тебе взятицукерок так, що ти не побачиш.

- Гаразд,- погодився Малий.

- Гокус-фокус-філіокус! - вигукнув Карлсоні схопив цукерок.- Гокус-фокус-філіокус,-знову сказав він і засунув його в рот.

- Стривай! - закричав Малий.- Я ж бачив, як тийого брав!

- Бачив? - перепитав Карлсон і швидкопроковтнув цукерок.- Тоді ти знову виграв. Яще ніколи не бачив хлопчика, якому б такщастило.

- Так... але цукерок...- почав Малий, зовсімзбитий з пантелику.- Адже його мав дістатитой, хто виграє.