- Еге ж, щира правда,- погодився Карлсон.-Однак цукерок зник, і я ладен закластися, щоне зможу зробити так, аби він знову з'явився.

Малий промовчав, проте вирішив сказатимамі, як тільки побачить її, що розв'язуватисуперечку словами - дурне діло. [311]

Він засунув руки в кишені. І - подуматитільки! -. там був ще один цукерок! Він йогораніше не помітив. Великий, липкий, чудовийцукерок!

- Закладімося, що в мене є ще один цукерок!Закладімося, що я його зараз же з'їм! -закричав Малий і квапливо засунув цукерок урот.

Карлсон насупився і сів на ліжко.

- Ти обіцяв бути мені за матір,- сказав він.-А сам тільки те й робиш, що напихаєшсяласощами. Я ще ніколи не бачив такогожадібного хлопчиська.

Він замовк і ще дужче насупився.

- До того ж я не дістав п'ять ере за те, щомене кусає шарф,- додав він.

- Не дістав, але ж у тебе не зав'язане горло!- мовив Малий.

- Хіба я винен, що в мене в хаті немає шарфа?Та якби він був, я б замотав ним шию, і вінкусався б, і тоді я дістав би п'ять ере.

Він благально подивився на Малого, і наочах у нього виступили сльози.

- Я повинен терпіти через те, що в мененемає шарфа? Ти так думаєш, га?

Ні, Малий так не думав і тому віддавКарлсонові, що живе на даху, свогоостаннього п'ятака.

Карлсон жартує

- Ну, а тепер я хочу трохи розважитися,-заявив через хвилину Карлсон.- Ходімопогуляєм по дахах і там уже щось придумаємо.

Малий радо пристав на це. Він узявКарлсона за руку, і вони разом вийшли на дах.Уже починало смеркати, і все довкола булодуже гарне: небо таке синє, як буває тількивесною, будинки, як завжди в присмерку,здава-312

лись якимись таємничими, парк унизу, деМалий звичайно грався, світився зеленню,ніби в казці, а від високих тополь, що росли