Вечір був просто чудовий - саме гуляти надаху. Всі вікна стояли відчинені, і з нихчути було найрізноманітніші звуки: тихурозмову, дитячий сміх і плач, гавкіт собаки,бренькіт на піаніно і брязкіт посуду десьна кухні. На вулиці загуркотів мотоцикл, аколи він промчав, з'явилась коняка, цокаючикопитами по бруку; за нею немилосердноторохтів візок.

- Коли б люди знали, як гарно гуляти на даху,вони б ніколи не ходили вулицями,- сказавМалий.- О, як тут гарно!

- Еге ж, і дуже небезпечно,- мовив Карлсон,-тому що легко можна дати сторчака. Я покажутобі такі місця, де майже завжди падаєш.[313]

Будинки стояли так близько один до одного,що можна було вільно йти з даху на дах.Дивовижні виступи, мансарди*, димарі,куточки й закамарки надавали дахам цікавоїрізноманітності.

[* Мансарда - кімната на горищі.]

І справді, тут було так небезпечно, що ажмурашки бігали по спині. В одному місці міждвома будинками була широка прогалина, іМалий трохи не впав у неї. Та Карлсоностанньої миті схопив його, коли хлопецьодною ногою висів уже за краєм даху.

- Ну що, весело? - спитав Карлсон.- Це якразте, про що я тобі казав. Ану спробуй ще раз![314]

Проте Малий не мав бажання пробувати щераз. Йому й одного разу було забагато.Траплялося чимало таких місць, дедоводилось майже лізти рачки, щоб нескотитися; Карлсон хотів, щоб Малий якомогабільше натішився, тому не завжди вибиравнайлегший шлях.

- А тепер, я гадаю, нам треба трохипожартувати,- сказав Карлсон.- Вечорами ячасто гуляю на дахах і люблю пожартувати злюдей, що живуть у цих мансардах.

- Як пожартувати? - спитав Малий.

- Всяко, залежно з ким. Я ніколи не жартуюдвічі однаково. Вгадай, хто найкращий усвіті жартун?

Раптом десь поблизу заплакало немовля.Малий і раніше чув дитячий плач, але потім