Плач долинав з вікна найближчої мансарди -такий жалібний і самітний.
- Бідне дитя! - сказав Малий.- Йому, певне,болить животик,
- Ми зараз йому поможемо,- мовив Карлсон.-Ходімо!
Вони пішли вздовж ринви і нарештіопинилися під вікном мансарди. Карлсонвитяг шию і обережно зазирнув досередини.
- Дуже занедбана дитина,- сказав він.- Ну,звичайно, мама з татом десь вештаються.
Немовля заплакало ще жалібніше.
- Спокійно, тільки спокійно! - сказавКарлсон і перевалився через вікно.- ІдеКарлсон, що живе на даху, найкраща в світінянька.
Малий не хотів залишатися сам за вікном іполіз до кімнати слідом за Карлсоном, хоч іпобоювався: що буде, коли раптомповернуться додому мама й тато дитини? [315]
Зате Карлсон анітрохи не боявся. Він пьдійшов до ліжечка, де лежало немовля, іполоскотав його біля шиї пухкенькимвказівним пальцем.
- Люлі-люлі-лю,- жартівливо проказав він.
Потім обернувся до Малого й пояснив:
- Так завжди заспокоюють маленьких дітей,коли вони плачуть.
З несподіванки немовля на мить затихло, тапотім заревло ще дужче.
- Люлі-люлі-лю! - знову сказав Карлсон ідодав: - А ще з дітьми ось як треба робити.
Він узяв немовля з ліжечка і кілька разівпідкинув до стелі. Мабуть, дитині цесподобалось, бо раптом вона злегкаусміхнулась беззубим ротиком.
Карлсон дуже запишався.
- Забавити дитину - невелика штука,- сказаввін.- Найкраща в світі нянька...
Та закінчити він не встиг, бо дитина зновзайшлася плачем.
- Люлі-люлі-лю! - сердито гримнув Карлсон іще дужче почав підкидати немовля вгору.-Люлі-люлі-лю! Чуєш, що я тобі кажу!
Але дитина верещала на все горло, і Малийпростяг до неї руки.
- Дай, я візьму її,- сказав він.