Малий тяжко зітхнув. Раптом він почувлегеньке гудіння. Воно дедалі дужчало, інесподівано повз вікно повільно пролетівтовстий чоловічок. Це й був Карлсон, що живена даху, але ж Малий ще не знав того.

Карлсон тільки зміряв Малого довгимпоглядом і полетів собі далі. Він зробивневеличке коло над дахом сусідньогобудинку, облетів димар і повернувся назаддо вікна. Тепер він додав швидкості іпромчав повз Малого, ніби реактивний літак.

Він кілька разів пролетів отак повз вікно,а Малий стояв, принишклий, і очікував, що жбуде далі. Від хвилювання в нього аж мороз пішовпо спині, бо не кожного ж дня за вікном літаютьтовсті чоловічки.

Врешті Карлсон уповільнив літ біля самогопідвіконня і гукнув:

- Гей-гоп! Можна присісти скраєчку?

- О, прошу,- відповів Малий і докинув: - А що,важко отак літати?

- Тільки не мені,- поважно відповів Карлсон.-Мені все легко, бо я найкращий у світі літун!Проте я не раджу кожному лантухові наслідуватимене.

Малий відчув, що «кожний лантух» його тежстосується, і вирішив ніколи навіть непробувати літати.

- Як тебе звуть? - спитав Карлсон.

- Малий. Хоч насправді я звусь СвантеСвантесон.

- А мене, уяви собі, на диво звуть Карлсон.Просто Карлсон, і годі. Гей-гоп, Малий!

- Гей-гоп, Карлсоне! - сказав Малий.

- Скільки тобі років? - спитав Карлсон. [268]

- Сім,- відповів Малий.

- Чудово. Підемо далі,- мовив Карлсон.

Він хвацько перекинув через підвіконнясвої коротенькі товсті ніжки й опинився вкімнаті.

- А тобі скільки років? - спитав Малий,подумавши, що Карлсон поводиться занадто по-дитячому,як на дорослого дядька.

- Мені скільки років? - перепитавКарлсон.- Я чоловік у розквіті сил - оце все,що я можу сказати.

Малий добре не знав, що означає бути чоловіком