«Пах-пах-пах»,- пахкала машина дедалішвидше й швидше. «Пах-пах-пах». Врешті вонапочала задихатися, наче бігла під гору. Очів Карлсона променіли.
Малого вже перестали турбувати й плями накнижковій полиці, такий він був радий, що маєчудову парову машину і що познайомився знайкращим у світі машиністом, який такгарно перевірив запобіжний клапан.
- Оце-то воно, Малий! - вигукнув Карлсон.-Оце-то пах-пах-пах! Найкращий у світімашиніст...
Більше він не встиг Ні-юго сказати, бораптом почувся страшний луск, і паровоїмашини не стало, лише уламки з неї порозліталисяпо всій кімнат;
- Вона вибухнула! - захоплено вигукнувКарлсон, ніби це було найкраще, що моглазробити парова машина.- Справді-такивибухнула! А який луск, ух! [270]
Проте Малий не міг так само радіти, якКарлсон. у нього в очах заблищали сльози.
- Моя машина...- схлипнув він.- 3 неїзалишились самі уламки!
- Дурниці, не варто й згадувати,- сказавКарлсон і безжурно махнув пухкенькоюручкою.- Ти собі зможеш узяти нову паровумашину.
- Де? - здивувався Малий.
- У мене нагорі. їх там є кілька тисяч.
- Де це в тебе нагорі? - спитав Малий.
- Нагорі, в моїй хатці на даху.
- У тебе є хатка на даху? - перепитав Малий.-І в ній кілька тисяч парових машин?
- Еге ж, принаймні кількасот набереться,-сказав Карлсон.
- О, як би я хотів подивитися на твою хатку!- вигукнув Малий.
Просто важко було повірити: хатка на даху,і в ній живе Карлсон...
- Ти ба, хатка, повна парових машин,-здивувався Малий.- Кількасот машин!
- Ну, я докладно не рахував, скільки їх, алекілька десятків буде,- сказав Карлсон.-Часом вони вибухають, проте десятків зо дваще залишилось.
- І ти даси мені одну машину?