- Навіть дуже приємна вода,- додав він.-Можна без клопоту вимити ноги. Чи твоя мамане любить мити ніг?

Карлсон знов підстрибнув і ще дужчезабризкав Малого.

- Вона ніколи не миє ніг? Може, цілимиднями тільки те й робить, що шпурляє вазониразом з горщиками?

Малий не відповідав. Він і так мав про щодумати. Нарешті він отямився: ох, требавитерти воду скільки вдасться, покивернеться мама.

- Карлсоне, мерщій берімося до роботи! -сказав Малий.

Він схопився з стільця, помчав до кухні іза мить виніс звідти дві ганчірки.

- Допоможи мені...- почав він.

Але Карлсона не було. Ні у ванній кімнаті,ні в передпокої, ні в кімнаті Малого. ЗатеМалий чув надворі гудіння моторчика. Вінкинувся до вікна й ще встиг помітити, як уповітрі майнуло щось схоже на кругленькийкошик.

- Летюче барильце, чи що? - промурмотівМалий. Ні, не барильце! Просто Карлсонполетів додому, до своєї зеленої хатки надаху.

Карлсон побачив Малого. Він рвучкознизився й пролетів повз вікно, аж за нимзасвистіло. Малий жваво [510] замахав йомуганчіркою, і Карлсон на відповідь тежзамахав своєю пухкою ручкою.

- Гей-гей! - вигукнув він.- Ось Карлсон надесять тисяч крон, гей-гей!

І він полетів геть. А Малий, тримаючи вкожній руці по ганчірці, вернувся допередпокою витирати воду.

Карлсон згадує, що він іменинник

Карлсонові пощастило, що він зник, першніж мама вернулася з бюро подорожей, бо вонасправді розсердилась і за пеларгонію, і зарозлиту воду, хоч Малому сяк-так уже вдалосяїї витерти.

Мама відразу здогадалася, хто тут доклавсвоїх рук, і розповіла про все татові, колитой прийшов на обід.

- Я знаю, що це негарно,- сказала мама,- бо явже більш-менш звикла до Карлсона. Протечасом, здається, я й сама заплатила б десять