Боссе зареготав.

- Карлсон у клітці в Скансені... Ой! Уяви собі,Малий, що ти з своїм класом приходиш уСкансен, дивишся на звірів і читаєштаблички, наприклад: «Білий ведмідь», «Лось»,«Вовк», «Бобер», «Карлсон»...

- Цить!- сказав Малий. Боссе пирхнув. [512]

- «Карлсон. Годувати цього звіразаборонено». Уяви собі такий напис. ОтоКарлсон буде сердитий!

- Ти дурний,- сказав Малий.- Дурний як пень!

- Але ж ти добре знаєш, Малий, що без тебе мине можемо поїхати,- сказала мама.

- Можете,- заперечив Малий.- Ми з Карлсономбудемо вдвох гос подарювати.

- Ха-ха-ха! - засміялася Бетан.- І затопите цілийбудинок, еге ж? Та повикидаєте у вікно всімеблі.

- Ти дурна,- сказав Малий.

Цього разу затишку не вийшло. Хоч Малийбув дуже чемний і лагідний хлопчик, та часомробився впертий. Ось і тепер він затявся, яккамінь, і не здавався ні на які вмовляння.

- Послухай, синку...- почав тато.

Далі він не доказав, бо саме клацнуло вічков дверях, що крізь нього вкидали пошту.Бетан метнулася від столу, навіть непопросивши дозволу: вона ж бо сподіваласялиста від котрогось із своїх патлатих хлопців.Тому вона й поспішилася перша до сіней. Ісправді, на килимку перед дверима лежавлист, але не до Бетан і не від патлатогохлопця... Навпаки. Лист був до тата віддядька Юліуса, що взагалі не мав на головіжодної чубини.

- Обідати треба в затишку,- сказав Боссе.-Отже, хай тоді не приходять листи від дядькаЮліуса.

Дядько Юліус був татів далекий родич і разна рік приїздив у Стокгольм до свого лікарята відвідати Свантесонів. [513]

Дядько Юліус не хотів мешкати в готелі,вважав, що це надто дорого. Хоч грошей вінмав, як полови, а проте завжди трусився надними.

У Свантесонів не дуже раділи, коли приїздивдядько Юліус. А найменше радів тато. Але