- Ніяк не збагну,- сказав тоді тато,- як вінможе так гучно стріляти. Будь обережний,-застеріг він, даючи Малому пістолета,- небігай з ним, де не треба, і не лякай постріламилюдей.
З певних причин Малий не показавКарлсонові пістолета. Він і сам знав, що цене дуже чемно, та врешті [517] нічого цим і недомігся, бо якраз учора Карлсон однаковойого знайшов, коли своїм звичаєм порпався вшухлядах Малого.
Карлсонові пістолет також дужесподобався. Може, саме тому він і зробив собінині день народження, по- | думав Малий і, зітхнувши,витяг коробочку з пістолетом.
- Вітаю тебе з днем народження! - сказав він.' Карлсон охнув, кинувся до Малого й палкопоцілував його в обидві щоки. Тоді відчинивкоробочку й витяг пістолета, примовляючи:
- Найкращий з найкращих у світі - це ти,Малий.
Малому стало так тепло на серці, ніби відста пістолетів, а він пожалкував бувКарлсонові одного-однісінького.
- Розумієш,- повів далі Карлсон,- мені йогосправді треба. Вечорами.
- Навіщо? - занепокоєно спитав Малий.
- Коли я лежу й рахую овець,- відповівКарлсон. Карлсон мав звичку жалітися, що неможе спати.
- Вночі я сплю як убитий,- бувало, казав він,-і до обіду також. А от після обіду тількилежу й перевертаюся, та й вечорами іноді неможу заснути.
Тож Малий навчив його однієї штуки. Якщохтось не може заснути, то нехай заплющить очіі уявить собі повно-повнісінько овець, щоперескакують через тин. Треба всіх їхпорахувати за чергою, і тоді так тебезморить сон, що й незчуєшся, як заснеш.
- Бачиш, нині ввечері я не міг заснути,-сказав Карлсон.- От я лежав і рахував овець.І трапилась поганенька вперта овечка, що незахотіла стрибати. Не захотіла, хоч плач.
Малий засміявся.