- Чому не захотіла стрибати?

- Просто щоб мене роззлостити,- відповівКарлсон. [518]

- Стала перед тином, опинається і не скаче.А я подумав, що якби в мене був пістолет, то яб її навчив послуху. І згадав, що ти, Малий,маєш пістолета в шухляді, а тоді згадав, щонині мої іменини,- докінчив Карлсон іпогладив пістолета.

Потім він захотів випробувати свійподарунок.

- Я мушу стрельнути, щоб мені стало весело,а то я не граюся.

Однак Малий твердо сказав:

- Нізащо в світі! Ти всіх у будинку побудиш.Карлсон здвигнув плечима.

- Ну то й що? Дурниці, не варто й згадувати.Вони собі знов поснуть! А як не маютьвласних овець, щоб рахувати, то хай позичатьу мене.

А все ж Малий не дозволив пробувати пістолета,і Карлсонові сяйнула інша думка.

- Летімо до мене,- запропонував він.-Зрештою, треба ж улаштувати імениннийбенкет... У вас нема торта?

Малий признався, що торта нема, а якКарлсон не-вдоволено забурчав, він почавзаспокоювати його - мовляв, це дурниці, неварто й згадувати.

- Торт не дурниця,- суворо сказав Карлсон.-Та спробуємо обійтися булочками. Піди-нопринеси їх усі, які є!

Малий прошмигнув до кухні й повернувся зважким пакуночком булочок. Мама разназавжди дозволила йому давати Карлсоновібулочки, як треба. А тепер справді булотреба.

Зате мама ніколи не дозволяла йому літатиз Карлсоном на дах, одначе Малий геть забувпро це і здивувався б, якби хтось йомунагадав. Малий так призвичаївся літати зКарлсоном, почувався так спокійно йбезпечно, що йому навіть не лоскотало вживоті, коли він, тримаючись за Карлсона,вилітав крізь вікно й піднімався до хаткина даху. [519]

Червневі вечори в Стокгольмі не схожі нажодні інші в цілому світі. Ніде небо не світитьсятаким дивним сяйвом, ніде смерк не буваєтакий чарівний, ясний, аж блакитний. І в томублакитному смерку місто спочиває на своїй