Такі вечори ніби навмисне створені, щобулаштовувати бенкети з булочками наКарлсоновому ґаночку. Здебільшого Малий непомічав ані ясного неба, ні чарівногосмерку, а Карлсон - той ними й зовсім не цікавився.Але тепер, коли вони сиділи разом і пили сікз булочками, то принаймні Малий відчув, щоцей вечір не схожий на інші вечори. АКарлсон відчув, що мамині булочки не схожіна інші булочки. .
Маленька Карлсонова хатка теж не схожа наінші хати, вважав Малий. Ніде в світі не булотакої затишної кімнатки, в такому гарномумісці і з таким приємним краєвидом. І нідене зібрано разом стільки непотребу ймотлоху. Карлсон, наче білка, понаносивповну хатку всякого добра. Малий не знав, звідкивін усе те бере, бо мало не щодня з'являлосящось нове. Більшість речей Карлсон порозвішувавна стінах, щоб мати їх під рукою, якзнадобляться.
- Непотріб у мене праворуч, а мотлох - ліворуч,-пояснив він Малому.
Серед того непотребу й мотлоху висіло ще йдва чудові малюнки, які Малий любивроздивлятися. їх намалював Карлсон. Наодному зображено півня, і звався він «Портретдуже самітного півника», а на другому -лисицю, і звався він «Портрет моїх кроликів».Хоч кроликів на малюнкові не видно було, ідоводилось, як пояснював Карлсон, уявляти,що вони всередині в лисиці.
- Коли я матиму час, то намалюю ще й «Портретупертої овечки, що не хоче стрибати»,- пообіцявКарлсон, набивши рот булочками. [520]
Та Малий майже не слухав його. Запахи йзвуки ясного літнього вечора такзапаморочили його, що аж голова йшлаобертом. З вулиці здіймався дух розквітлихлип, і чутно було, як на пішоходівистукували підборами люди, що повиходилина прогулянку, і той стукіт здавався Маломутаким літнім! З будинків навколо долиналиголоси, бо вечір видався напрочуд тихий івсе було чутно дуже виразно - хто розмовляв,хто співав, хто лаявся й кричав, хто сміявся