- І він літає тут, у Васастаді! Щоб я такздоров був! - кричав Філле, аж булькаючи сміхом.[523]

- Бачиш, Філле,- казав Рулле,- я знаю такого,що думає негайно заробити десять тисяч, га-га-га!

- Ти диви, Рулле,- й собі кричав Філле,- я тежзнаю такого, що думає негайно спіймати таємничогошпигуна, го-го-го!

Малий аж побілів з жаху, коли почув їхнюмову, а Карлсон тільки зневажливо пирхнув.

- А я знаю такого, що думає негайно трохипожартувати,- сказав він і бабахнув з пістолета.Понад дахами покотилася луна, а Карлсонгукнув: - Відчиняйте, поліція!

Рулле й Філле зірвалися з підлоги, ніби їмсипнули жару в штани.

- Струлле, рибай! - крикнув Філле.

Він хотів сказати «Рулле, стрибай», але зляку не міг говорити як слід.

- Мерщій до фаши! - гукнув він.

Удвох вони кинулись до шафи, зачинили засобою дверці й принишкли. Тоді зсерединипочувся наляканий голос Філле:

- Мене просили сказати, що Рілле і Фулленема дома! Так, їх нема, кудись пішли!

Потім, коли Карлсон з Малим вернулися на ґаночок,Малий сів, схилив голову й посумнішав. Вінуявив собі, як йому буде важко охоронятиКарлсона, такого необережного, та ще й не відбудь-кого, а. від Рулле й Філле. А тут щепанна Цап і дядько Юліус... ой, та він забувсказати про дядька!

- Слухай, Карлсоне...- почав Малий.

Та Карлсон не слухав. Він знов узявсябенкетувати і саме тепер пив сік з голубогокухлика, що колись належав Малому і що йогоМалий подарував Карлсонові на попередні іменинитри місяці тому.

Він міцно тримав кухлика обома руками,достоту як малі діти, а все ж таки впустивйого, так само, як упускають малі діти. [524]

- Ой! - злякався Малий, бо то був такийгарний голубий кухлик, що шкода б, якби вінрозбився.

Та кухлик не розбився. Як він котився повзКарлсонові ноги, той спритно спіймав його