- А ти хочеш його побачити? - злякався Малий.

- Гей-гей! - вигукнув Карлсон, і очі йомузасяяли.- Гей-гей, а ти як гадаєш?

Малий розумів, що довго не втримав биКарлсона віддалік від панни Цап, але не сподівався,що вони зітнуться першого ж таки вечора. Вінзнав, що мусить побалакати з Карлсоном, алетой уже побіг до кухні, впевнено, як пес посліду. Малий кинувся за ним і схопив йогообома руками. [531]

- Слухай, Карлсоне,- благально почав він,-панна Цап думає, що ти мій шкільний товариш,то, може, хай би так і думала....

Карлсон раптом спинився, захихотів, якзавжди, коли був чимось дуже вдоволений.

- Вона справді гадає, що я ходжу до школи? -втішився він.

Тоді знов кинувся до кухні.

Панна Цап почула тупіт. Вона сподіваласядядька Юліуса і була вражена, що літнійчоловік так моторно бігає. Вона звела очі надвері, очікуючи того бігуна. Та коли дверівідчинились і з'явився Карлсон, панна Цапстрепенулась, немов побачила гадюку. Гадюку,якої вона нізащо не хотіла впустити до кухні.

Та Карлсон того не розумів. Він підскочивдо панни Цап і зацікавлено зазирнув у їїневдоволене обличчя.

- І як ви думаєте, хто найкращий у класі? -запитав він.- Відгадайте, хто найкраще рахує,читає, пише і... все інше?

- Треба вітатися, як заходиш до хати,-сказала панна Цап.- І мене зовсім не цікавить,хто найкращий у класі. В кожному разі, не ти.

- Ні, уявіть собі, що я,- заперечив Карлсон.Тоді похопився й ніби над чимось задумався.-Принаймні я найкраще рахую,- понуро додаввін по хвилі і здвигнув плечима: - Та цедурниці, не варто й згадувати.

Він почав жваво підстрибувати, кружляючинавколо панни Цап і наспівуючи своєївеселої пісеньки:

Хочу я стріляти, хочу я гуляти...

- Не треба, Карлсоне, не треба! - благав його