- Обіцяй, Малий, що ти ніколи не полізешсюди сам,- мовила вона. [497]

Малий спершу обміркував свою відповідь.

- Обіцяю, що ніколи не полізу сюди сам,-нарешті сказав він і тихенько додав: - Хоч,може, часом полечу з Карлсоном.

Якщо мама не почула останніх його слів, тоніхто їй не винен. Бо як можна вимагати, щобМалий ніколи не навідувався до Карлсона?Вона й гадки не мала, як приємно сидіти вКарлсоновій хатці, повній-повнісінь-кіймотлоху.

«Але тепер усьому буде кінець,- подумавМалий скрушно,- а все через дурних газетярів».

- Скажи Карлсонові, щоб був обережний,-порадиі тато.- Ще встигне потім налітатися.Ви могли б сидіти в твоїй кімнаті, і ніхто бйого не побачив.

- Та я вижену його, якщо він бешкетуватиме,-додала мама.

Вона поставила на столі перед Малим тарілкукаші і Бімбо теж насипала трохи в мисочку.

Тато попрощався й пішов «на роботу. Тодівиявилося, що й мамі треба до міста.

- Я тільки загляну в бюро подорожей іпобачу, чи вони можуть запропонувати намщось цікаве на час татової відпустки,-мовила вона й поцілувала Малого.- Я скороповернуся.

І Малий лишився сам.

Сам із Бімбо, з кашею та своїми думками. І згазетою. Газета лежала коло тарілки, і вінподеколи кидав на неї оком. Під заміткою проКарлсона вміщено зображення гарного білогопароплава, що приплив до Стокгольма й теперстав на рейді в Стремені. Малий глянув нанього уважніше. Ох, який гарний! Малийзалюбки подивився б на нього насправді йпоплавав би на ньому!

Він намагався дивитись тільки на пароплав,та його погляд уперто вертався до тогоосоружного заголовка:

ЛЕТЮЧЕ БАРИЛЬЦЕ ЧИ ЯКАСЬ ІНШАПРОЯВА?

[498]

Малий не на жарт зажурився. Требаякнайшвидше побалакати з Карлсоном, але недуже наполохати його, о ні. Бо лтозна, чи