Малий зітхнув. Потім знехотя підніс дорота ложку каші, проте не проковтнув її, атримав на язиці, ніби куштував. Бо Малий бувхуденький, вутлий хлопчик, що погано їв.Таких тепер багато водиться. Він завжди такдовго длубався ложкою в тарілці, що всімтерпець уривався.
«Щоб оця каша була надто смачна, то ні»,- міркувавМалий. Може, вона стане краща, як усипати більшецукру? Він сягнув рукою по цукорницю, але тумить за вікном загув мотор і до кухні влетівКарлсон.
- Привіт, Малий! - гукнув він.- Угадай, хто всвіті найкращий із найкращих, і вгадай, чогоя прилетів саме тепер?
Малий швиденько проковтнув кашу.
- Звісно, найкращий із найкращих - це ти,Карл-соне, а от чого ти прилетів саме тепер...
- Вгадай одне з трьох,- мовив Карлсон.- Читому, що я знудився за тобою, дурне хлоп'я, чищо просто не туди потрапив, а насправді мавоблетіти Королівський парк, чи тому, що менівчулося, ніби тут запахло кашею? Ану відгадай!
У Малого обличчя засяяло з радощів?
- Тому, що ти знудився за мною,- скромносказав він.
- Ні,- відповів Карлсон.- І в Королівськийпарк я теж не збирався летіти, цього можешне вгадувати.
«Королівський парк! О, туди Карлсонові нізащоне можна літати,- подумав Малий.- І ні в яке іншемісце, де повно-повнісінько людей. Йогоможуть побачити. Треба нарешті йомупояснити це».
- Слухай, Карлсоне,- почав Малий, але відразуж [500] затнувся, раптом завваживши, щоКарлсон чимось невдоволений. Він надув губий позирав на Малого спідлоба.
- Тут ходиш голодний, як пес,- сказав він,- адехто, напнувши нагрудника, сидить колоповної тарілки каші і примовляє собі, щотреба з'їсти ложку за маму, ложку за тата,ложку за тітку Августу...
- А хто це - тітка Августа? - зацікавленоспитав Малий.