І він уголос прочитав Карлсонові пролетюче барильце, про невеличкого таємничогошпигуна, що його хотіли спіймати, провинагороду та про все інше.

- «Принесіть ту прояву до нашої редакції, іви відразу одержите гроші»,- закінчив Малийі зітхнув.

Зате Карлсон не зітхнув, а втішився.

- Гей-гей! - загукав він, аж підстрибуючи зрадощів.- Гей-гей! Вважай, що тогоневеличкого таємничого шпигуна вже майжеспіймано. Мерщій зателефонуй до редакції іскажи, що я здам ту прояву нині ж таки післяобіду.

- Що ти задумав? - злякано спитав Малий.

- Відгадай, хто найкращий у світі ловецьшпигунів? - мовив Карлсон і гордовитопоказав на себе.- Нижчепідписаний Карлсон.Хай тільки я візьму свого сачка ловитикомах. І якщо той таємничий шпиґун літає тут,над Васастадом, то він ще до вечора втрапить[502] у сачок, будь певен... до речі, в тебе єтака торбина, щоб у неї вмістилося десятьтисяч крон?

Малий знову зітхнув. Отже, Карлсонові щеважче пояснити все, ніж він собі уявляв. Ботой нічого не второпав.

- Любий Карлсоне, невже ти не розумієш, щоце ти летюче барильце й що це тебе вонихочуть спіймати? Збагнув?

Карлсон так і завмер на місці. В горлі йомузабулькало, ніби він чимось удавився. Вінлюто витріщився на Малого й крикнув:

- Летюче барильце? Ти звеш мене летючимбарильцем? І щоб я був до тебе ласкавий, фе!

Він випростався, щоб стати якомога вищим,і чимдуж ввібрав живота.

- Ти, здається, не помітив,- пихато сказаввін,- що я вродливий, розумний і до міризатовстий чоловік в розквіті сил. Цього ти,здається, не помітив, га?

- Помітив, Карлсоне, помітив,- затинаючись,запевнив його Малий.- Але я не винен, що вонитаке написали в газеті. Вони мали на думцітебе, це вже що є, те є.

Карлсон ще дужче розсердився.

- «Принесіть ту прояву до нашої газети»! -