Карлсон грізно підступив до Малого, алетепер утрутився Бімбо. Цього вже він не мігдозволити. Щоб хтось отак кричав на йогогосподаря!
- Цить, Бімбо, цить! - гукнув Малий, і песзнову ліг. Він тільки стиха гарчав, абиКарлсон зрозумів, що він має на думці.
Карлсон сів на ослінчик, такийнабурмосений і лютий, аж іскри сипалися.
- Я не граюся! Я не граюся, коли ти такийпоганий, звеш мене проявою і цькуєш своїмисобацюрами. [503]
Малий був у розпачі. Він не знав, що йомуробити.
- Я ж не винен, що в газеті таке написано,-промурмотів він і замовк.
Карлсон також мовчав. Він сидів на ослінчику,понурий, як ніч. У кухні запала прикра тиша.
Раптом Карлсон голосно зареготав. Вінсхопився з ослінчика і грайливо штовхнувМалого в живіт.
- Хоч я й проява,- заявив він,- зате принаймнінайкраща в світі проява, що коштує десятьтисяч крон. Ти уявляєш собі?
Малий теж почав реготати: о, як добре, щоКарлсон знов повеселішав!
- Авжеж! - захоплено вигукнув він.- Тивартий десяти тисяч крон! Таких, як ти,небагато знайдеться!
- Жодного в цілому світі,- запевнив Карлсон.-Наприклад, взяти б таку мізерну прояву, якти. Я б оцінив тебе щонайбільше на двадцятьп'ять крон.
Карлсон натиснув ґудзика на животі, піднявсявгору і радісно закружляв під стелеюнавколо лампи.
- Гей-гей! - весело вигукнув він.- Ось летитьКарлсон на десять тисяч крон, гей-гей!
Малий вирішив махнути на все рукою. АджеКарлсон не шпигун, поліція не може схопитийого тільки за те, що він Карлсон. Певне,тато й мама не цього боялися, аж тепер Малийзбагнув. Звісно, вони боялися, що не можнабуде довше тримати Карлсона в таємниці,якщо його почнуть ловити. Але чогось