- Не бійся, Карлсоне,- сказав Малий.- Ніхтотобі нічого не зробить тільки через те, щоти - це ти.

- Авжеж, кожен має право бути Карлсоном,-запевнив Карлсон,- хоч досі є лише однимодин гарненький і до міри затовстийекземпляр.

Вони перебралися до кімнати Малого, іКарлсон з надією роззирнувся навколо. [504]

- У тебе нема більше парової машини, щобзробити вибух, або якоїсь іншої речі, щогарно лускає? Треба чимось луснути й потішитимене, а то я не граюся,- сказав він.

Та враз він прбачив на столі паперовуторбинку і накинувся на неї, мов шуліка.Вчора ввечері мама поклала в неї Маломувеликого смачного персика, і тепер персикопинився в пухкій Карлсоновій жмені.

- Будемо ділитися,- швидко запропонувавМалий.

Він якраз дуже любив персики й збагнув, щотреба поспішати, коли хочеш, аби тобі хочщось дісталося.

- Залюбки,- погодився Карлсон,- я візьмуперсик, а ти торбинку, ти виграєш, боторбинкою можна хтозна-як натішитися.

- Е ні, дякую,- заперечив Малий,- поділимоперсик, а тоді бери собі й торбинку.

Карлсон докірливо похилив голову.

- Я ще не бачив такого ненажерливогохлопчика,- сказав він.- Ну, та як хочеш.

Малий кинувся до кухні по ножа, щоб перерізатиперсика. А коли вернувся, то не побачивКарлсона. Нарешті він знайшов його підстолом, звідки чутно було швидкеприцмокування, як завжди, коли хтось їстьсоковитий персик.

- Слухай, що ти там робиш? - стурбованоспитав Малий.

- Ділю,- відповів Карлсон.

Карлсон проковтнув останній шматочок, тодівиліз з патьоками соку на бороді. Вінпрбстяг Малому пухкеньку додррю, де лежалазморшкувата брунатна кісточка.

- Я завжди хочу, щоб тобі діставалосянайкраще,- сказав він.- Якщо ти посадиш оцюкісточку, то матимеш ціле дерево, геть обвішане