- До чого тут податки?

- Аякже! Ще не прохолонуть слiди римських митарiв, як уже сунуть по десятину бiрючi Кайафи. Бiдаковi хоч живцем у труну лягай! От Лазар i влiз до труни...

Веселий Герман зареготав:

- Ну й утяв! I що ж, бiрючi повiрили?

- Та повiрили... Але вони описали геть усе майно на покриття десятини i витрат на похорон. Ледве Лазаря живцем у землю не закопали. Довелося бiдолаху хутко воскрешати. Ну, ожив Лазар, а всi кажуть: чудо! Та хай... Одним чудом бiльше, одним менше - не важить... Тим паче, римському цезаревi Лазар сплатив податок до останнього сестерцiя! Вiддав третину вiд достатку, як i належить по закону! А на виплат церковноу десятини цезар наказiв не давав...

- Хiба я питав тебе про закони та накази цезаря?

- А про що ж?

- Про смерть та воскресiння твого братика!

- Я й розповiла...

- Не все, голубонько, не все. Хто ж у вас був чудодiсм?

- А навiщо вам?

- Тут питаю я! Чи за тюремним тапчаном скучила? Вiдповiдай: хто вигадав усю цю комедiю?

- Ну, вiн...

- Хто це - вiн?

- Ну, Iсус...

- Iсусiв, гадаю, у тебе було чимало. Який же з них?

- Ну, Iсус Назарей...

- Негаразд, Марiс, негаразд.

- Справдi вiн...

- Я кажу про те, що з тебе доводиться тягти кожне слово лещатами, мов цвяхи з труни твого братика. Кажи одразу: чудо в храмi теж вигадка твого Iсуса?

- Яке ще чудо?

- Що сталося вчора: у храмових мiняйл чудодiйно зникли торбини з грiшми. I дехто з чудотворцiв цьому дуже активно посприяв.

- Я там не була!

- Менi це вiдомо. Але в храмi разом з Iсусом вештався покiйничок Лазар. Невже цей сумнiвний труп i несумнiвний спритняк теж подався в чудодiу?

- Чого ви зрештою хочете вiд мене?! /

- Вiдповiдi на запитання: де вiн зараз?

- Хто? Мiй брат Лазар?

- Твiй коханець Назарей! Покiйники - удаванi вони чи нi - нас не цiкавлять.