Ну, такому досвiдченому навiгаторовi, як я, це неважко було збагнути, i я негайно схопився за важелi гальм.

Коробка зависла непорушне.

Я глянув у носовий iлюмiнатор i аж похолов: прямо по курсу бовванiла ще одна планета! Вона неухильно сунула просто на нас. Так ось чому Азимут вибивав по обшивцi п'ятами тривожнi дрiбушки!

- Всi униз! - гукнув я. - Задраути люки!

Азимута не довелося двiчi запрошувати.

А планета невпинно насувалася, заступаючи нам шлях.

Це було дивовижне небесне тiло, як i все iнше у цiй винятковiй системi. Не те дивувало, що навколо планети не було й атома атмосфери (таке часто-густо траплясться, вiзьмемо хоча б наш Мiсяць), а те, що на уу поверхнi не було жодного горбочка, жодноу улоговини, жодного камiнця. Вона була гладенька, як бiльярдна куля. А найдивнiше те, що на уу поверхнi можна було побачити усi геологiчнi нашарування. Серед вiдполiрованих кварцових покладiв жовтiли жиловi вузли золотих народжень. Могутнi шари чорного антрациту ефектно виглядали поряд з бiлими мармуровими плямами i брунатною мозаукою гранiту. Словом, надра планети були як на долонi i сяяли усiма вiдомими у природi кольорами. Для геологiв це був би сущий рай.

Проте на мене оббiлована планета справила гнiтюче враження. Це все одно, якби я побачив старого друзяку, з якого живцем здерли шкiру, аби мати наочне приладдя для практичних занять з анатомiу. Бр-р! Моторошно навiть думати про це! Азимут теж почав сiкти зубами.

Атож, вскочили у безпрецедентну халепу! З "появою другого супутника усi нашi розрахунки полетiли шкереберть.

Щелепи у Азимута так дригонiли, що годi було йому вимовити хоч слово. Але мiй хоробрий штурман не розгубився у цiй складнiй ситуацiу i процокотiв морзянкою:

- К-а-п-i-т-а-н-е, д-а-й-т-е з-а-д-н-i-й х-i-д!

Загалом, це був би найбiльш розумний вихiд iз скрути, якби у нас були повнi баки пального та ще парочка канiстр зi спиртом у запасi. Якщо оце ми позадкусмо, у нас на подальшi мандри не лишиться й розведеноу краплi.