- Але ж дядьки несли ящик, а не бочку!

- А в ящику - бочка, - не розгубився ласун.

Помалу всi вгамувалися i поснули. Всi, крiм Малька-Ванька - вiн лежав i напружено прислухався, чекаючи, коли дiти поснуть мiцно-премiцно!

Тодi вiн пiдведеться й увiйде до чарiвної кiмнати.

Адже вiн помiтив те, чого iншi не побачили.

Олеся Василiвна забула в дверях...

КЛЮЧ!

Малько-Ванько вистромив голову з-пiд ковдри.

Спальню заливало мiсячне сяйво.

Панувала тиша. Всi спали. Однi дихали тихо, iншi злегка сопiли, а деякi навiть хропли...

Малько-Ванько спустив з лiжка лiву ногу i подивився довкола.

Нiхто не поворушився.

Тодi вiн спустив праву ногу. I знову тихо.

Вiн злiз зовсiм i ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипiння! То зарипiла пiдлога.

З сусiднього лiжка пiдвелася голiвка цiкавої Варвари, i в Малька-Ванька уп'ялися великi очi.

Дiвчинка була такою цiкавою, що навiть спала сторожко, боячись прогавити щось незвичайне.

Коли пролунало рипiння, Варя прокинулась i побачила, що бiля дверей чарiвної кiмнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, вiн вiдразу ж вiдсахнувся.

Та було пiзно: цiкава Варвара скочила з лiжка.

Малько-Ванько заступив собою ключ i замахав на неї руками:

- Тс-сс-сс! Тихiше! - сичав вiн i насторожено позирав довкола. На його щастя, нiхто бiльше не прокинувся - усi мiцно спали.

- Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навiщо?

Вона хотiла запитати: "Ти чого встав? Ти навiщо йдеш до чарiвної кiмнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумiв її.

- Я нiчого, - забурмотiв вiн. - Це я хочу... води напитись.

Але обманути цiкаву Варвару було не так просто! Тим бiльше, що вона вже прокинулась.