З переляку дiти здригнулись.

У кiмнатi нiчого не було. Тобто - нi стола, нi стiльцiв, нi лiжка - геть нiчого, що буває у звичайних кiмнатах. Навiть телевiзора.

Але зате тут було...

...МIСТО!

Велике iграшкове мiсто починалося бiля самих нiг Варi та Малька-Ванька й розкинулося на пiдлозi в усi кутки кiмнати. Срiблясте мiсячне сяйво заливало його з вiкон.

Будинки були маленькi-маленькi, але, як i в справжньому мiстi, одно- та багатоповерховi.

Дивне мiсто перетинали вулицi - не ширшi за стрiчечки у Вариних кiсках.

Окремо височiли корпуси заводiв з трубами завтовшки з олiвець.

Мов дротинки, виблискували трамвайнi колiї, на яких позавмирали трамваї завбiльшки з сiрникову коробку.

Вулицi були забитi нерухомими крихiтними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...

I над усiм цим сяяли величезнi блакитнi лiтери. Малько-Ванько й Варя вже вмiли читати i тому без особливих труднощiв розiбрали слова:

ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ

- Мабуть, так мiсто називається, - мовив Малько-Ванько.

- Яке гарне мiсто! - прошепотiла Варя i присiла, щоб краще роздивитися. - Онде стадiон, кiнотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навiть магазини є!

Та хлопчика магазини не цiкавили. Коли вiн побачив автомобiлi, вiдразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати iграшки. Щоправда, пiсля того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зiбрати її вже нiхто не мiг...

Та цi автомобiлi чимось рiзнились вiд iграшкових. Усе в них було, як у справжнiх, i навiть здавалося, що там, у темних кабiнах, сидять справжнi водiї. I хоча Мальку-Ваньку дуже кортiло взяти якусь машину в руки й розiбрати її, все-таки його щось стримувало. Нарештi вiн примостився навпочiпки бiля Варi й обережно потягся до найближчого автомобiля.

Раптом йому здалося, що вiн рушив з мiсця. Рука Малька-Ванька завмерла в повiтрi.

Та нiчого не сталося. Машина стояла на мiсцi. Тодi хлопчик доторкнувся до неї i трохи пiдштовхнув.