Десь угорi щось жалiбно забринiло, нiби лопнула струна. Дiти вп'ялися одне в одного великими очима.

- Що це?

- Не знаю... Дивись, машина!

Автомобiль легко їхав по вулицi. Вiн прискорював хiд! Малько-Ванько спробував було схопити втiкача, але той припустив швидше!

Дiти отетерiли. Iграшковий автомобiль щодуху мчав вулицями такого ж iграшкового мiста!

Ось у машини засвiтились фари i, мов крихiтнi свiтлячки, попливли по мiсту. Й там, де вони пропливали, спалахували iншi вогники, їх ставало дедалi бiльше.

Усi автомашини в мiстi зарухались!

Дiти злякано сахнулися.

- Зараз з будинкiв лiлiпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.

- Правда? Ой, як цiкаво! - прошепотiла Варя.

Та вiкна в будинках були темними, i нiхто з квартир не вискакував.

- Сердешнi! - загримiв нелюдський металевий голос. - Ви увiмкнули без дозволу пекельний механiзм Чарiвної Круговертi! Горе вам, горе! Горе всiм мешканцям мiста!

А з будинками коїлося щось незрозумiле.

Вони росли на очах!

- Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.

Малько-Ванько задер догори голову, але стелi не побачив!

Куди ж вона подiлася? Угорi щось невиразно синiло - нiби небо лiтнього вечора.

- Дверi! Дивись... тiкають дверi!

Дверi швидко вiддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетiла вгору. Стiн уже не видно, а там, де ранiше були вiкна, пливли по небу свiтлi хмаринки.

Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотiла:

- Ми кудись провалюємось!

- Ось в-воно, чар-родiйство, - простукотiв зубами вiн. Спочатку хлопчик затремтiв вiд страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дiвчинкою.

Малько-Ванько розправив плечi й швидко роздивився довкола.

Нiкуди вони не провалювалися, а стояли на околицi великого справжнього мiста. Позаду чорнiло широке поле. А перед ними пролягла свiтла бетонна дорога.