— Чекайте, — раптом зупинив усіх Чу, — зараз поїдемо.

Чудовисько вийшов з мікроавтобуса, обійшов його ззаду і… почав штовхати. Машина поволі набрала ходу та знову завелася.

— Шановні пасажири! — з гучномовця ще раз долинув голос водія. Тепер він був здивований. — Прошу залишатися на місцях. Маршрутка прямує далі. Наступна зупинка — «Школа» — кінцева. — Водій зачекав, поки Чу повернеться до салону, і маршрутка знову рушила.

За п'ять хвилин були біля школи. Усі пасажири повиходили з мікроавтобуса і пішли собі у своїх справах. А побожна бабця навіть наважилася потиснути Чудовиську лапу й, чомусь пильно подивившись на Соню, промовила:

— Гарна, гарна дитинка — ручки тонюпенькі, шийка аж світиться… — прошамотіла бабця, облизуючи сухі зморщені губи. — Гарна. А тобі спасибі, хлопче.

— Та, нічого… — знітився Сонин друг. — Завжди радий допомогти.

Якби Чу з голови до п'ят не був укритий кошлатою шерстю, то всі помітили б, що він густо почервонів.

Конкурс костюмів

В актовій залі школи все було готове до свята. На стінах висіли яскраві паперові гірлянди-витинанки, попід стелею зміїлися кучеряві смужки серпантину, вікна були густо заліплені вирізаними з зошитів сніжинками… Сцена теж була прибрана по-святковому: скрізь виблискував іскристими вогниками целофановий дощик, весело підморгували різнобарвні лампочки електричних гірлянд, повсюди хтось насіяв дрібних кружалець конфеті.

Та найголовнішою окрасою новорічного маскараду мала стати красуня-ялинка, що сповнила все приміщення терпким новорічним запахом смолистої глиці.

Дерево, встановлене на спеціальному постаменті, постійно крутилося, ніби хотіло розгледіти всіх, хто завітав до нього в гості. А гостей прийшло справді чимало.

Кого тільки не було в залі! Найбільше — ніжних Сніжинок у білих накрохмалених куценьких сукенках.