Обмахуючись саморобними віялами, круг ялинки павами пропливали поважні Принцеси, вбрані в пишні мереживні сукні. Раз по раз виймаючи з-за поясів дротяні або дере¬в'яні шпаги й постійно поправляючи насунуті на очі широкополі капелюхи з довгими пір'їнами, навколо Принцес товклося безліч Мушкетерів з намальованими вусиками й борідками. Не злічити було сірих і білих Зайчиків зі смішними, часто-густо обвислими вухами й справжніми морквинами в «лапках». Ще було декілька Гномів у зелених каптурах, кілька сивобородих Звіздарів у гостроверхих, усіяних золотими зорями ковпаках на головах. Було також два Вовки в пластмасових масках, три Білочки, два Гаррі Поттери, одна Герміона, три рудохвості Лисиці, один Гомер Сімпсон, дві Червоні Шапочки, один гобіт Фродо й одне, дуже схоже на справжнє, Чудовисько.

— Поглянь, поглянь, — Чу смикнув Соню за фартушок, — тут немає жодної бабусі, крім мене. Клас! Я — єдина на всю школу бабуся.

— Я дуже за тебе рада, — відповіла Соня. — Тримайся біля мене та гляди не загубися.

І Чу слухняно вхопився за поворозочку Сониного фартуха.

Тієї миті світло в залі погасло. Яскраві прожектори горіли тільки на сцені, та ще ялинка миготіла своїми вогниками й блискітками.

— Зараз почнеться! — захоплено вигукнула Соня.

Ніби від змаху чарівної палички останнє світло на хвильку погасло, а коли спалахнуло знову, на сцені вже вибрикувала Коза. Звісно, це була не справжня коза, а перевдягнена старшокласниця.

— Ура!!! — радісно загукали Вовки, Мушкетери, Сніжинки й інші гості свята.

— Ура! — заревів разом з усіма Чудовисько, а потім тихо запитав Соню: — Хто це?

— Це Коза, Чу.

— А навіщо тут коза?

— Бо Снігурочка вже всім остогидла, а за Східним календарем зараз закінчується Рік Кози.

— Дітки, — промовила Коза, — ви часом не бачили Дідуся Мороза? Він десь подівся. Давайте його покличемо.

— Зараз, — раптом кинувся до дверей Чу. — Я миттю, лапа тут — лапа там.