Стеха

Оце, якi-бо ви боязкiї Вже i повiрили!

Галя

Ну, що ж? Вiд Назара?

Стеха

Та вiд кого ж бiльш? Вже пак не вiд старого Молочая, нашого полковника.

Галя

Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз iз хати втiкаю. Менi навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тiльки у його, паскудного, i мови, що про наливку та про вареники.

Стеха

А хiба ж се й не добре?

Галя

Звiсно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мiй На-зар, мiй чорнобривий, усе про вiйну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про сине море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карi очi. Мало дня, мало ночi.

Стеха

Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опiсля, може, i обридне.

Галя

О, крий боже! До самої смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи менi, Стехо, чи ти любила коли, чи обнiмала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, млiє серце? А коли цiлуєш… що тодi? Як се, мабуть, любо! Як се весело!

(В восторге поет й пляшет.).

Гой, гоя, гоя!

Що зо мною, що я?

Полюбила козака -

Не маю покоя.

Я його боялась…

Що ж опiсля сталось?

На улицi пострiчалась

Та й поцiлувалась.

А мати уздрiла…

Яке тобi дiло!

Вiддаваите замiж,

Коли надоїла!

Стеха

Гарно, гарно! А од кого це вивчились?

Галя

Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на улицi, на тiй недiлi, танцювала? Тодi ще батюшки не було дома… Згадала?

Стеха

Коли се? Оце ще видумали!

(Стучатся в дверь.)

Галя (торопливо)

Ох, лишечко! Хтось iде!

(Убегает.)

Стеха

Хто там?

Хома (за дверью)

Я, я! Вiдчиняй мерщiй.

(Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиеаясь.)

Хома