Що, власне, він встановив? Простий експеримент показав, що вбивця, коли він був такий на зріст, як Август Рем і стріляв з півметрової відстані, мусив тримати руку з пістолетом біля нижнього ребра. Це незручно і неприродно. В такому положенні зовсім неможливо прицілитись.

Та чи це доказ? Ні. Адже дружина Рема могла стояти на сходах або на табуретці. Рем теж міг стріляти з якогось незвичайного положення, наприклад стоячи навколішки або лежачи біля дружини. А проте це був той пункт, за який міг вхопитися капітан. Завірюха розумів, що такий доказ не витримав би вогню критики захисника, але важливо, що він знайшов перший доказ на користь своїх припущень. Якби пощастило довести, що Вільгельміна Рем під час вбивства стояла і вбивця стріляв теж стоячи! Тоді можна було б навіть визначити приблизно зріст убивці…

“Ох, якби, якби!..” — капітан вилаяв себе в душі і знову схилився над документами.

Було вже майже дев’ять годин, коли його увагу при вернув запис у протоколі медичної експертизи: “Тіло після смерті повністю задубіло від голови до ніг”. Це про Рема. А ось про його дружину: “Посмертне задубіння помітно у м’язах голови, шиї і верхніх кінцівках”.

Вражений капітан рвучко випростався. Це ж сенсація! Та ще й яка. Але невже такий досвідчений лікар, як доктор Калюжний, міг не звернути уваги на разючу розбіжність у протоколах? Завірюха квапливо перегорнув сторінки другого протоколу і глянув на підпис: доктор Вінценті Чернік. Усе стало зрозуміло. Трупи знайдено в різних місцях, на території різних районів і в різний час, тому й оглядали їх, а згодом робили розтин різні лікарі.

Капітан зняв телефонну трубку:

— З’єднайте мене, будь ласка, з інститутом судової медицини… Доктора Калюжного прошу. Хто питає? Роман Завірюха, слідчий міського управління міліції.

Він домовився зустрітися з лікарем о п’ятій годині дня в інституті судової медицини. Потім згадав, що в приймальні чекає свідок, і попросив секретарку ввести Вероніку Галку.