— Ні, не знаю. Бачите, розтин трупів зроблено в різних місцях, цілком ізольовано. — Калюжний глянув на капітана з-за товстого скла окулярів своїми чорними, пильними очима: — Виплило щось нове?

Завірюха нерішуче похитав головою:

— Ще нічого не виплило, але, може, випливе, якщо ви, докторе, допоможете мені. — Капітан відкрив портфель і вийняв протоколи. — Я прочитаю вам одну річ, але спочатку хотів би з вами порадитись.

— Прошу, — доктор Калюжний сів, підібгав під себе одну ногу, зручно вмощуючись на ній, мов на подушці. Легенька посмішка майнула на стомленому обличчі Завірюхи: всі знали ахіллесову п’яту доктора — він страшенно переживав за свій низький зріст і завжди використовував будь-яку можливість, щоб стати вищим хоч на кілька сантиметрів.

— Скажіть, будь ласка, через який час після смерті тіло дубіє?

Доктор Калюжний кинув на капітана короткий, гострий погляд.

— Це ви повинні знати з курсу криміналістики!

— В загальних рисах я, звичайно, знаю, але мені треба почути це від людини, яка може говорити на підставі численних спостережень, а не тільки книжкових даних…

Доктор Калюжний хвилинку подумав і почав голосом досвідченого викладача:

— Посмертне задубіння у дорослої людини настає через півтори—три години після смерті. Починається воно з верхнього кінця тіла — точніше, від м’язів щелепи — і поступово поширюється вниз. Через шість—вісім годин охоплює все тіло. Але в практиці бувають значні відхилення від норми. Багато що залежить від умов, у яких перебував труп, від розвитку м’язів і т. д. — Калюжний вичікувально глянув на капітана, ніби запитуючи: ну як, цього досить?

Тим часом Завірюха відшукав у документах підкреслені місця і голосно прочитав:

— “Тіло після смерті повністю задубіло від голови до ніг”. “Посмертне задубіння помітно у м’язах голови, шиї і верхніх кінцівках”. Який висновок можна зробити з цих двох записів, докторе?