Будинок на Новогродській вулиці був типовим “довоєнним” будинком, де здавалися внайми квартири. Через темний під’їзд вхід вів у глибокий колодязь подвір’я, посеред якого виднілося щось подібне до клумби. На подвір’ї пахло гниллю, мов у старій бочці з-під капусти. Біля входу в ту частину будинку, де містилися кухні, височіла купа всяких покидьків (хоч напис олійною фарбою суворо забороняв тут висипати сміття). Юрек В’юн аж носа затулив.

Вони зупинилися перед облізлими дверима, на яких виднілася мідна табличка: “А.Рем”.

— Це тут? — запитав Юрек, мимоволі стишуючи голос.

— Тут, — відповів Завірюха і почав уважно оглядаючи і пломби на дверях. Вони були цілі. Капітан вийняв з кишені в’язку ключів і почав добирати потрібний. Але ніяк не міг одімкнути. Юрек нетерпляче ворухнувся:

— Пане начальник, може, я спробую? Потримайте тільки цей патефон… — Він передав капітанові чемоданчик, де було все начиння, необхідне для слідства, заглянув у замкову щілину, перебрав ключі, взяв один зразу ж одімкнув двері. —Талант!.. — зітхнув удавано сумно. — Пропадає людина в міліції, щоб я здоровий був…

Капітан велів шоферові надіти рукавички, і обидва увійшли в кухню. Вона була старосвітська, велика й висока. Глянувши на вологі бруднуваті стіни, капітан подумав, що Вероніка Галка мала рацію: приміщення неодмінно треба було відновити. Потім згадав про невідомого маляра і уважно оглянув кухню. Над кахельною плитою, що стояла без дії, бо їжу варили на газовій плитці, Завірюха помітив невеличку іконку. Це про неї казала робітниця. На кахлях і металевих частинах плити було видно сріблястий порошок. Він лежав і на підвіконнях і віконних защіпках. Капітан кивнув головою, віддаючи належне своєму попередникові: той сумлінно зробив дактилоскопію скрізь, де тільки можна було це зробити.