Потім перейшли до ванної кімнати. В ній було дуже. чисто. На мотузку, натягнутім над ванною, висіла сукня. З крана монотонно капала вода.

Капітан уважно оглянув ванну, умивальник. Він не сподівався щось тут відкрити, бо прибув через багато днів після події, однак за звичкою хотів оглянути всю квартиру, хоч насправді його цікавив тільки сейф Августа Рема. Заглянувши за ванну, Завірюха побачив жерстяну банку з етикеткою, на якій було написано. “Клейова фарба”. Значить, Вероніка Галка добре пам’ятала, куди поставила банку. Капітан обережно взяв банку і пішов на кухню, ближче до вікна. На ній навіть без лупи чітко виднілися відбитки пальців. Деякі з них належали, певно, робітниці, але тут мали бути й сліди маляра-любителя. Слідів сріблястого порошку на банці не було.

— Юрек, касету! — кинув капітан шоферові.

— Єсть, пане начальник!

Юрек В’юн вийняв з чемоданчика пляшечку з сріблястим порошком, пульверизатор і штук п’ятнадцять кусків дактилоскопічної фольги.

— Тримай, — звелів капітан Юрекові, зануривши пульверизатор у порошок, він почав старанно опилювати всю поверхню банки. З гладкої жерсті порошок осипався, а там, де брали банку руками, утворилися сріблясті узори відбитків пальців.

Завірюха обережно зняв з фольги захисний целофановий покрив і почав ретельно притискувати вологі, клейкі, блискучі, як дзеркало, кусочки до цих узорів. Сріблясті, ідеально точні відбитки пальців перейшли на фольгу Капітан знову прикрив фольгу захисною целофановою плівкою. Знімки були готові. Завірюха вклав їх у конверт, на якому написав: “Відбитки пальців, зняті з банки “Клейова фарба”.