— Сліди — прямо пальчики оближеш, — захоплювався Юрек В’юн.

— Авжеж, авжеж, — мовив Завірюха, віддаючи шоферові все приладдя. — Коли оглянемо квартиру, відвезеш їх на експертизу. Потім треба буде перевірити в дактилоскопічній картотеці, чи не зареєстровані у нас люди, які залишили ці відбитки.

Завірюха повернув вимикач, і спальню залило м’яке світло. Кімната була велика, але темна, з одним вікном, розташованим у кутку. Юрек оглянув кімнату і свиснув:

— Здається, ці люди не обмежували себе. Спальня — наче стадіон. За таку квартиру платити треба стільки, що аж запищиш.

— Може б ти перестав базікати, — мовив капітан, порівнюючи розташування кімнати з планом, який він тримав у руках, — як би там не було, а в цій кімнаті тиждень тому вбили жінку…

Юрек щось буркнув, але послушно замовк. Завірюха підійшов до ліжка і уважно оглянув підлогу, на якій виднілися темно-коричневі плями крові.

— Юрек, залізь з другого боку під ліжко і присвіти ліхтариком! — гукнув Завірюха.

Шофер похитав головою, потім обережно підсмикнув штани, щоб не пом’яти, і став на одне коліно.

— Швидше! — нетерпляче крикнув капітан. — Світи!.. Ні, не там, ближче до стіни… Ага, є!

Юрек витріщив очі, але нічого не побачив, крім куряви і сміття, що найкраще свідчило про старанність робітниці.

— Тепер дай мені конверт і пінцет, — звелів капітан. Юрек з полегкістю виліз з-під ліжка, подав капітанові жадані знаряддя і почав старанно струшувати з себе пилюку. Незабаром з-під ліжка виліз і капітан Завірюха. Він підійшов до лампи і глянув на невеличкий предмет, який лежав на цупкому сірому папері. Шофер, витягнувши шию, мов журавель, заглянув через його плече і пирснув сміхом:

— Хай йому грець, ґудзик! Звичайнісінький ґудзик! А ви так зраділи, ніби знайшли принаймні браунінг, з якого бахнули в глобус тій людині. Чи, може, ви хочете перекваліфікуватися з міліціонера на галантерейщика, що вас так хвилюють ґудзики?