Завірюха, не звертаючи уваги на бурмотіння шофера, пильно оглядав ґудзик через лупу. Його цікавив не так ґудзик, як невеличкий клаптик матерії, що висів на ньому.

— Придивись уважніше до цього матеріалу і ґудзика, — кивнув він Юрекові. — Треба перевірити, по-перше, чи є десь тут костюм такого кольору. А коли є, то чи всі на ньому ґудзики. Запам’ятаєш колір і сорт матеріалу?

— Чому ж ні? Такий костюм є в мого дядька. Матеріал у дрібну зелену ялинку. Тепер уже такого не виготовляють, це костюм, напевне, ще з перших післявоєнних років. Можливо, цей ґудзик і лежав собі спокійно з того часу під ліжком, — закінчив тихше. Але Завірюха відчув його злостиве зауваження.

— Не турбуйся. Ґудзик не запилений. Він потрапив туди лише тижнів два тому.

Оглянувши спальню і нічого більше не знайшовши, капітан попростував до кімнати, яка ще тиждень тому була робочим кабінетом Августа Рема. Тут стояли хороші, старі меблі, все було важке, масивне, солідне. Центральне місце займав великий письмовий стіл, на якому лежали акуратно складені папери і папки. На стіні висів лише один портрет у чорній рамі; на ньому був зображений юнак з великою книжкою. Це міг бути портрет Рема в молодості.

Капітан уважно переглянув папери, що лежали на столі. То були різноманітні звіти, проекти торговельних договорів, які стосувалися справ Бюро, де працював Рем, листування. Згадувані у документах годинники і мікроскопи, рентгенівські і фотоапарати, суми замовлень, які становили десятки і сотні тисяч доларів та карбованців, давали значно повніше уявлення про роботу Рема, її обсяг і розмах, ніж багатослівні свідчення його співробітників. Зауваження, зроблені чітким енергійним почерком на полях деяких документів, були сформульовані, як накази: “Запропонувати десятипроцентну дисконтну норму”, “Пропозиція нераціональна, пошукати іншого контрагента”, “Порадитися з експертами фірми”… Рем, напевно, знав кілька мов, бо свої зауваження і резолюції він робив безпосередньо на оригіналах російських, англійських, німецьких і французьких листів та каталогів.