“Ця людина мала достатню кваліфікацію, щоб займати таку посаду”, — подумав капітан.

Раптом десь зовсім близько заплакала дитина. Завірюха здригнувся: йому здалося, що дитина плаче тут біля нього. Оглянувся. На стіні висів смугастий килим. Піднявши його, капітан побачив двері. В ту ж мить пролунав удар і роздратований чоловік крикнув:

— Навіщо дратуєш кота? Не муч тварину, це погано..

Дитина заплакала голосніше, і тоді почувся жіночий голос:

— Ну, не плач, не плач уже, бо татко гніватиметься!

Завірюха опустив килим, голоси трохи стихли. Ці двері, напевне, вели до тих кімнат, про які розповідала Вероніка Галка: раніше вони належали Ремам, а після війни їх одібрали. Там живуть ті… як їх… ага, Надольські, — згадав прізвище з протоколу першого слідства. Вони казали про суперечки подружжя, які повторювалися кілька разів і в яких щось говорилося про “вбивство”, “кинджали”. Саме цьому свідченню надавав великої ваги перший слідчий, який визнав ці суперечки і листи “Теосія” основною причиною вбивства і самогубства.

“Правду кажучи, — на хвилину замислився Завірюха, — тут навіть через килим усе добре чути, навряд, щоб Надольські могли помилитись”… — І капітан відчув, як його огортають сумніви. Невже він іде в безвихідь, марно відбирає у всіх час, а себе просто скомпроментує?

— Пане начальник!

Завірюха підвів голову. На порозі стояв Юрек, зацікавлено оглядаючи кабінет.

— Ну що, знайшов костюм? — швидко спитав капітан.

— Я знайшов шість костюмів. Їй-богу, аж сам дивувався, навіщо тому піжонові потрібен був такий гардероб. А от зеленого в ялинку немає. І в лахмітті покійниці теж нічого такого не видно.

— Це добре, це дуже добре! — невідомо чому зрадів капітан.

Юрек підозріливо глянув на нього: