— Пане начальник, якщо ви були зацікавлені в тому, щоб його не знайшли, то навіщо було взагалі шукати. Я, мов дурень, півгодини душуся нафталіном, нишпорю в шафах і раптом дізнаюся: ви з самого початку констатували, що костюма в зелену ялинку немає…

— Це я припускав, а тепер переконався — завдяки тобі, звичайно, — поспішив заспокоїти його Завірюха. І тільки тепер написав на конверті, в який поклав ґудзик: “Ґудзик з клаптиком матеріалу від костюма, знайдений під ліжком Вільгельміни Рем”. Потім передав Юрекові обидва конверти — з ґудзиком та з відбитками пальців, знятими на банці, і сказав:

— А тепер мчи до експертів і віддай їм оце. Відношення до картотеки і експертизи в конвертах. Подбай там, щоб не відклали цієї справи, бо завтра опівдні результати повинні бути у мене…

— Буде зроблено, пане начальник. — Юрек стукнув каблуками, повернувся кругом і рушив до дверей.

Капітан відімкнув сейф. На полицях лежали акуратно складені папки і купки паперу. Рем був педантично точний не тільки на роботі — дома у нього теж усе мало своє місце. На кожній папці був напис, зроблений уже знайомим капітанові чітким почерком, на листах — ретельно позначені дати і прізвища авторів.

“Доведеться все це читати, на цілий день вистачить, — подумав Завірюха і зітхнув, згадавши, що обіцяв дружині сьогодні ввечері піти разом у кіно. — Треба буде подзвонити…” — капітан поглядом пошукав телефон. Апарат стояв на невеличкій тумбочці біля письмового стола. Проходячи повз книжкову шафу, Завірюха зачепив якусь скриньку, що стояла на іншому столику. То був красивий шкіряний чемоданчик, від якого тягся електричний провід. Магнітофон! Це ж про нього розповідала Вероніка Галка. Капітан відкрив чемоданчик і побачив дві котушки з намотаними на них червоними стрічками. Забувши на мить про свій намір подзвонити дружині, він увімкнув магнітофон, і за хвилину в кімнаті пролунав приємний низький жіночий голос: