У мокрому асфальті вулиці відбиваються розпливчасті тремтливі смуги неонових вогнів кафетерію “Новий світ”. До бару під’їжджає кремовий автомобіль, зупиняється перед чоловіком у шовковому плащі. Незнайомий якусь хвилинку стоїть на краю тротуару, немовби думає, переходити йому на другий бік вулиці чи ні. Від фар нової машини на асфальт падають червоні плями, і здається, що то з крил машини капає кров.

Дверцята автомобіля розчиняються, і чоловік у шовковому плащі вже хоче сідати, але в цю мить перед ним виростає низька постать у спортивних тапочках і в піджаку, піднятий комір якого затуляє обличчя. Короткої розмови між цими людьми блондин не чує. Проте з їхніх жестів він робить висновок, що чоловік у тапочках щось просить, а другий, у шовковому плащі, незадоволений цим проханням. І тут відбувається таке, чого ніяк не можна було передбачити: обірванець у тапочках сідає разом з власником золотого годинника в автомобіль, і машина тихо рушає у напрямі Краківського передмістя.

Блондин повертається в бар і, сівши за свій столик, обгорілим сірником записує номер машини на паперовій салфетці, яку потім непомітно ховає в кишеню. Треба перевірити, хто це має змогу давати по кілька сот злотих чайових, і поцікавитися золотоносною професією цього пана. Деякий час блондин думає про низенького чоловіка в спортивних тапочках. Над цим варто замислитись. Але ні, не можна займатись одразу всім; кінець кінцем його завдання полягає в тому, щоб стежити за людьми, які в різних установах громадського харчування незрозуміло щедро викидають гроші на вітер.

— Налийте, будь ласка, ще одну чарочку!

***

Перед високим будинком на Пулавській вулиці майже одночасно зупинилися два автомобілі. У другій машині приїхав капітан Завірюха. А в першій? Капітан на мить замислився: минула вже одинадцята година, — хто б це міг приїхати таксі до його будинку в такий пізній час?

— На добраніч, пане начальник, — попрощався Юрек.