— Бувай! До ранку! — машинально відповів Завірюха.

З передньої машини вийшли чоловік та жінка, і капітан упізнав свою дружину і професора Верхара.

— А ось і наш блудний син, — весело привітав його професор, який у товаристві молодої жінки випрямився і наче помолодшав.

— Пробач, Марійко, але в мене була спішна робота, я не міг відкласти її до завтра, — шепнув Завірюха, цілуючи дружину.

— А хіба я тобі дорікаю, Ромеку? — тихо запитала жінка. Та капітан відчув докори сумління.

— До побачення, я вже рушатиму, — заквапився Верхар. — Бойове завдання виконано, з дружиною в кіно ходив, благополучно доставив її додому, тепер я поїду цим самим таксі…

— А може, заглянеш до нас на хвилинку? — ввічливо запропонував капітан.

— Оце зараз? Бійся бога, капітане, ти зовсім забув, котра година! Минула вже одинадцята.

Але Марія підтримала чоловіка:

— Справді, пане професор, без церемоній, дуже просимо. Приготую каву, поговоримо з годинку. А тоді Ромек проведе вас до стоянки таксі.

Професор ще кілька хвилин відмовлявся, потім заплатив водієві і пішов з подружжям. Марія Завірюха була рада, що професора вдалося умовити — принаймні Ромек не вткнеться зразу в книжку, щоб після обов’язкового читання заснути кам’яним сном. Що ж, іноді доводиться вдаватись і до таких вивертів, якщо в тебе чоловік “міліціонер”.

— Цікавий був фільм? — запитав капітан.

— Звичайно. У ньому дещо навіть тебе стосується, — сказала дружина, готуючи каву.

— Якийсь детектив? — скривився Завірюха.

— Так, історія розслідування складного злочину, — пояснив Верхар, погладжуючи свою сиву борідку. — Треба сказати, що фільм впливає на нерви. Французи це вміють. Але чому ти кривишся? Тебе в першу чергу повинні цікавити такі фільми.

— Роман не терпить сенсаційних книжок і фільмів, — кинула з свого місця Марія. — Каже, що йому і в житті вистачає криміналістики.