— Можливо, того “Теося” взагалі не було? — висловив припущення професор. Капітан підвів брови:

— І таке може бути. Але це не міняє справи. Був він чи не було його — в обох випадках це треба довести. А я поки що не знаю, як розв’язати цю проблему. У героя вашого фільму, напевно, не було таких сумнівів? — невесело засміявся Завірюха.

— Захоплююча робота, — неспокійно ворухнувся Верхар і, взявши чашку, повільно почав пити каву. Не робота, а розв’язування ребусів.

— Не ребусів, — спокійно спростував Завірюха, — а рівнянь з десятками невідомих. От хоча б сьогодні. Внаслідок мого тривалого перебування у квартирі Ре-мів, яке мало не зіпсувало вечора дружині, в цьому рівнянні з’явилися нові невідомі: як міг Рем, заробляючи три тисячі в місяць, мати на ощадній книжці триста сорок дві тисячі злотих? Куди дівся службовий пістолет Рема? Чому Рем зберігав дома службові штампи своєї установи, і чи вони справжні чи, може, підроблені? Це тільки деякі питання, які виникли сьогодні, а скільки їх буде завтра?

— Що ж, правильна постановка питання — то вже великий крок на шляху до істини. Були навіть такі філософи, які вважали, що єдине завдання філософії — це постановка питань, а не шукання відповіді на них.

Завірюха махнув рукою:

— На жаль, я не філософ, а тільки міліціонер і не можу зробити так, як радили ті вчені мужі. На всі питання я повинен дістати точну відповідь, якщо мені судилося розкрити таємницю смерті Ремів і схопити вбивцю.

— Ну, то, я бачу, ти матимеш досить роботи, перш ніж знайдеш відповідь на всі ці питання.

— Стільки роботи для однієї людини, — стурбовано похитала головою Марія.

Капітан засміявся і випростався — від багатогодинного корпіння над паперами Рема у нього боліла спина.

— Невже ви думаєте, що я сам розв’язуватиму цю головоломку?! Кажу ж вам — я не герой з вашого фільму, а міліціонер, за покликанням. А справжній міліціонер завжди діє не сам, а з цілим апаратом, зрозуміло?