Комісяк насупився.

— Робіть те, що вам накажуть, сержанте Недєльський.

Юнак почервонів. Завірюха піймав його погляд, сповнений протесту і прихованого роздратування. Не розуміючи, в чому справа, капітан глянув на Комісяка. Той понишпорив у шухляді письмового стола, дістав якийсь папірець і подав його сержантові.

— Ось вам номер машини — Х–24–200. Встановіть, чия вона, в якому гаражі стоїть. Це завдання якраз відповідає вашим знанням і міліцейському досвіду. — Голос поручика був ущипливий і трохи зневажливий.

Недєльський мовчки взяв аркуш, злегенька вклонився, на що Комісяк зовсім не відповів, і вийшов з кімнати.

— Якийсь новий?

— Так, пройшов курс криміналістики в Лодзі, — знехотя відповів поручик. — Місяць тому закінчив школу, а думає, що вже мудрий, як Соломон.

— На перший погляд, він справляє непогане враження, — зауважив Завірюха, якому сподобався інтелігентний вираз обличчя молодого сержанта.

— Що ж, хлопець закінчив вищу школу, магістр юстиції. Бач, яка риба йде до нас тепер. Це ті, що за кілька років випиратимуть нас на пенсію, хоч людина, може, тринадцять років просиділа в міліції, тринадцять найважчих років. Я тут здоров’я втратив, — скривився від нового приступу хвороби. — А тепер, брат, доводиться годувати свого могильника. Хіба це моя вина, що в той час, коли інші здобували атестати зрілості, я ганявся з автоматом за бандами?

Капітанові не хотілося підтримувати цієї розмови, і, щоб одвернути увагу Комісяка від особи сержанта-магістра, він запитав, яку то машину шукають і чому.

— Це зв’язано з тими спостереженнями, що їх ми вели в установах громадського харчування. Сьогодні ввечері капрал Рембік помітив у барі одного піжона, який дав двісті злотих чайових. А ще цікавіше те, що піжон поїхав од бару власною машиною, разом з Чорною Ручкою — бандитом і волоцюгою, якого ми добре знаємо. Треба побачити, що воно за пташка…