Пісню любую весноньці молодій,

Ще щебече, як віддавна щебетав,

Своїм співом весну красную вітав.

Та не так тепер в садочку, як було:

Вечір в маю, співом все село гуло,

По вулиці дівчатонька, наче рій,

На вишеньці висвистує соловій.

Не так нині, як бувало! Півсмерком

Не йдуть селом дівчатонька ходірком,

Не виводять співаночок на весь двір

Соловієві на вишенці всупір.

Ось з роботи перемучені спішать,

Руки й ноги, мов відрубані, болять,

Не до жартів їм, сердешним, та пісень,

Лиш спочити б, наробившися весь день!

Важко якось соловію щебетать,

Важко весну, хоч як красну, зустрічать,

Голосить природи радість на весь мір,

Наче людському нещастю на докір.

А ще жаль йому й супірниць, що їх спів

По селу враз з його свистом гомонів.

Що то жде їх?.. Шлюб з нелюбом, рій дітий

Та в'їдливая свекруха й муж лихий.

1881

***

Весно, ох, довго ж на тебе чекати!

Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?

Чом замість себе до вбогої хати

Голод і холод, руїну і страти

В гості ти шлеш?

Бач, уже май зачиняєсь! О маю,

Чом же мерцем ти приходиш на світ?

Пусто і мертво по полю, по гаю,

Лиш олов'янії хмари вкривають

Весь небозвід.

Стогін іде по селищах убогих,

Діти гуртами на задавку мруть,

Сіна нема й стебельця в оборогах,

Гине худібка, по долах розлогих

Води ревуть.

"Згинем, - люд шепче. - Там горе не саме

Звикло ходить. Або пошесть прийде,

Або - не дай боже - Польща настане".

От як сей рік зустрічають селяни,

Весно, тебе.

1881

***