— Виховані мною німці можуть усе!

Канаріс мовчав. Він бачив, що вести далі нормальну розмову з Гітлером уже не можна, бо в нього починався той стан, який сам Канаріс через кілька років влучно назве «збожеволінням на самому собі».

— Ви, Канаріс, виявляється, дечого явно не розумієте, — все більше й більше наелектризовуючись, говорив Гітлер. — У норвежців був король, якого вони вважали дублером бога. У поляків були фанаберія, амбіція, національний фанатизм і католицтво. А ми одним щиглем розвіяли це в порох. А що в росіян? Їм і не снилася така віра в державу, у вождя, яка надихає всю нову історію великої Німеччини. В моїх устах «я» — це і є Німеччина! Її сучасне і майбутнє! Провидіння і німці обрали мене своїм вождем! Я зобов'язаний бачити далі за всіх! Хіба мені генерали не казали, що з Польщею так гладко, як з чехами, не вийде? Казали! Польщі не стало за кілька днів! Хіба ті ж самі генерали не казали мені, що у Франції ми загрузнемо? Казали! На Францію ми згаяли пару тижнів! Я знаю, що тепер малодушних теоретиків лякає план «Барбаросса». Вони базікають про стратегію, підраховують російські дивізії. А мій розрахунок ясний і простий. Росія — міф двадцятого століття! І цей міф розвіє мій солдат, натхнений релігійною вірою в мене і в мою партію! Ви розумієте, Канаріс, логіку моїх дій?

— Так, мій фюрер, — шанобливо відізвався Канаріс.

— Блискавичний удар і блискавична перемога, якої ще не бачила історія! — виголосив Гітлер, розтинаючи рукою повітря.

Кілька секунд Гітлер, розпрямивши плечі і відкинувши назад голову, несамовитими очима дивився прямо перед собою, і губи його нервово сіпалися. Потім плечі його опустились, і весь він немов згас і став менший.

— Я вірю в вас, Канаріс, — стомлено промовив він і сів у крісло.

— Спасибі, мій фюрер, — сказав Канаріс і, задкуючи, вийшов з кабінету…